Ріхард Штраус – видатний німецький композитор-романтик кінця ХІХ – початку ХХ століть. Музична спадщина Штрауса різноманітна, охоплює всі типи класичних композиційних форм. Та все ж найбільше композитор прославився операми й тональними віршами. Водночас у долі видатного композитора були «темні плями», пов’язані з Третім Рейхом. Докладніше про мюнхенського віртуоза читайте далі на munich-trend.
Юний вундеркінд
Ріхард Штраус народився 11 червня 1864 року в Мюнхені. Батько був головним валторністом оркестру Meininger Hofkapelle, мати походила з відомої пивоварної родини Пшоррів.
З 4-річного віку Штраус навчався гри на фортепіано, невдовзі почав відвідувати репетиції оркестру. У 6 років створив свою першу композицію. Навчаючись у школі, Ріхард приділяв багато часу музиці. До її закінчення він написав понад 140 творів, серед яких художні пісні, камерні та оркестрові роботи. Завдяки зв’язкам батька хлопець після закінчення школи познайомився з провідними музикантами того часу.
У 1882 році Штраус вступив до Мюнхенського університету, де вивчав історію та філософію, однак через рік залишив навчання і переїхав до Берліна. У столиці мюнхенець також довго не провчився: у 1885 році диригент Ганс фон Бюлов запросив його стати асистентом диригента в оркестрі Meininger Hofkapelle – одному з найстаріших і найтрадиційніших оркестрів Європи.
Рання кар’єра та захоплення Ваґнером
У місті Майнінгені Штраус познайомився з композитором та скрипалем Александром Ріттером, який посилив його фанатизм до музики Ріхарда Ваґнера. Ріттер був чоловіком однієї з племінниць Ваґнера. Це захоплення Штраус плекав таємно від батька. Ріхард Ваґнер – композитор і диригент із Лейпцига, який написав лише 13 опер, однак 10 із них – супервідомі хіти. Творчість Ваґнера заплямована антисемітизмом, адже він піддавав критиці єврейських музикантів. Ваґнер – улюблений композитор нацистського диктатора Адольфа Гітлера. Батько Штрауса ж закликав свого сина слухати та наслідувати таких композиторів, як Моцарт, Гайдн і Бетховен.
Ранні роботи Штрауса були досить консервативними, але це почало змінюватися, коли він зустрів Ріттера. Ріттер закликав Штрауса відмовитися від класичних форм на користь висловлення своїх музичних ідей за допомогою симфонічної (тональної) поеми, як це зробив угорський композитор Ференц Ліст. Під час свого першого візиту до Італії Штраус написав Aus Italien (1886).
У 1889 році у Веймарі він диригував перше виконання своєї симфонічної поеми «Дон Жуан». Тріумфальний прийом цього твору призвів до проголошення Штрауса спадкоємцем Ваґнера та ознаменував початок його успішної композиторської кар’єри. «Дон Жуан» – перший твір Штрауса, який продемонстрував його зрілу особистість.
Штраус працював третім диригентом Münchner Oper (1886–89); директором веймарського оркестру Weimarer Hofkapelle (1889–94); другим, а потім головним диригентом у різних мюнхенських колективах (1894–98); диригентом, а згодом директором берлінської опери Königliche Hofoper (1898–1919).
У 1898 і 1899 роках відбулися прем’єри двох найамбітніших тональних поем Штрауса – «Дон Кіхот» і Ein Heldenleben. У 1904 році він здійснив турне Штатами, де в Нью-Йорку вперше виконав «Домашню симфонію».
Наступного року композитор представив у Дрездені оперу «Саломея» за п’єсою Оскара Уайльда. Хоча дехто вважав «Саломею» блюзнірською та непристойною, вона тріумфувала в усіх великих оперних театрах, крім Відня, де її заборонила цензура. Це одна з найбільш скандальних опер того часу. Її часто називають «біблійною драмою», оскільки сюжетна основа запозичена з Нового Завіту. У постановах цієї опери показують дорослі елементи, як-от діонісійський поцілунок відокремленої голови Іоанна Хрестителя чи стриптиз.
У 1909 році опера «Електра» стала першою співпрацею Штрауса з австрійським поетом і драматургом Гуґо фон Гофмансталем. Протягом наступних 20 років Штраус написав музику, а Гофмансталь – лібретто для ще п’яти опер. Одна з найвідоміших спільних робіт – «Кавалер троянди».
Співпраця з нацистською Німеччиною
Після 1908 року Штраус оселився на власній віллі у баварській громаді Гарміш-Партенкірхен. Побудував собі маєток композитор за гонорари від «Саломеї». До 1919 року мюнхенець диригував у Берліні, після чого погодився обійняти посаду директора віденської опери Wiener Staatsoper. Його призначення виявилося невдалим, оскільки тоді панували післявоєнні настрої, через які громадськість назвала Штрауса та подібних композиторів пізнього романтизму «старомодними».
Штраус не цікавився політикою, тому подав у відставку в 1924 році. Політична необізнаність заплямувала репутацію Штрауса, коли націонал-соціалісти прийшли до влади в Німеччині в 1933 році. Тоталітаристи Третього Рейху вирішили використати знання і навички Штрауса, призначивши його президентом німецької Reichsmusikkammer («Палати державної музики»). Цю посаду композитор обіймав із 1933 по 1935 рік. Штраус не приєднався до нацистської партії, проте співпрацював із раннім нацистським режимом, сподіваючись, що це сприятиме розвитку німецького мистецтва та культури.
Штраус не був нацистом, але й не був його противником. Він радше один із тих, хто дозволив нацистам прийти до влади. Ба більше, композитор із ними співпрацював, бо не вірив, що нацисти можуть втілювати в життя свої звірячі гасла. Так він вважав, поки фашистські громили не дісталися до нього самого.
Багато шанувальників Штрауса стверджували, що він був політично наївний, навіть політично безграмотний. У 1935 році композитор працював разом із єврейським драматургом Стефаном Цвейгом над комічною оперою Die schweigsame Frau, проте ця співпраця стала неприйнятною для нацистів. Після чотирьох вистав оперу заборонили, а Цвейга замінили неєврейським лібретистом Джозефом Грегором.
Будучи зразковим сім’янином, Штраус використовував кожну частинку свого впливу як найбільшого композитора Німеччини для захисту невістки та двох синів єврейського походження. Частину Другої світової війни він провів у Відні, а в 1945 році виїхав до Швейцарії. У 1949-му віртуоз повернувся на свою віллу в Гарміш-Партенкірхені, де того ж року помер від ниркової недостатності у віці 85 років.
Особисте життя
У 1894 році у Веймарі Штраус диригував прем’єрою опери Guntram, яку виконувала його наречена Полін де Ана (сопрано). З 1887 року Полін навчалася в Штрауса співу. У 1894-му закохані одружилися.
Бурхливий, безтактний і відвертий характер Полін – протилежність відстороненого характеру її чоловіка, а ексцентрична поведінка співачки нерідко ставала предметом незліченних анекдотів. Попри такі протилежності, шлюб був надзвичайно міцним: вони обожнювали одне одного і прожили разом 55 років аж до смерті. Полін померла всього лише через 8 місяців після чоловіка. Пара виховувала сина Франца.
Цікаві факти про композитора
- Штраус – передовий представник нової течії – програмної музики – інструментальної музики, написаної на певну тему, що викладена в словесній, часто поетичній, програмі.
- Композитор був почесним доктором Мюнхенського і Гейдельберзького університетів, а також членом Академії мистецтв у Берліні.
- Наприкінці Другої світової війни Штрауса затримали американські солдати в його маєтку. Він промовив лейтенанту Мілтону Вайссу:
«Я Ріхард Штраус, композитор «Кавалера троянди» та «Саломеї».
Лейтенант Вайс, який також був музикантом, кивнув на знак визнання. Пізніше з метою захисту композитора на його газоні встановили табличку «Вхід заборонено».
- На згадку про видатного мюнхенця щороку в його маєтку в Гарміш-Партенкірхені проходить фестиваль класичної музики.
