У листопаді 1900 року в столиці Баварії відкрив свої двері Мюнхенський маріонетковий театр (Münchner Marionettentheater) – перший стаціонарний ляльковий театр німецькомовного простору (у Європі та світі загалом). Однак його історія сягає ще середини ХІХ століття, коли ентузіаст-лялькар захотів додати розважальним ляльковим виставам освітню функцію. Мюнхенський театр маріонеток, будучи першопрохідцем у своїй галузі, справив значний вплив на розвиток лялькових театрів у Німеччині, Австрії, Швейцарії та інших німецькомовних країнах. Докладніше про важливий осередок культурного дозвілля мюнхенців далі на munich-trend.
Дітище «Тата Шміда»
Наприкінці XVIII століття ляльковий театр став невід’ємною частиною європейських ярмарків, забезпечуючи розваги для дорослих і дітей. Ці театри були мандрівними, тобто переїжджали з місця на місце разом з артистами. Вистави зазвичай створювали за мотивами легенд, казок, відомих п’єс та опер, як-от опери Моцарта «Чарівна флейта» або п’єси Ґете «Фауст».
У середині ХІХ століття німецький лялькар і театральний режисер Йозеф Леонхард Шмід вирішив використовувати ляльковий театр з освітньою метою. У вересні 1858 року він написав до Вищої шкільної комісії (Hohe Schul-Commißion) лист, у якому висунув ідею створення лялькового театру для дітей та водночас дорослих. У його програмі мали бути вистави, які не просто розважають, а й навчають моралі та релігійності.
У листопаді того ж року Шмід отримав право на реалізацію свого плану. 5 грудня 1858 року він відкрив за сприяння графа Франца Ґрафа фон Поччі театр маріонеток Münchner Marionettentheater. Дебютним його спектаклем став Prinz Rosenroth und Prinzessin Lilienweiß oder die bezauberte Lilie («Принц Розенрот і принцеса Лілієнвейс, або Зачарована Лілія»). Театр часто переїжджав, перш ніж «оселився» на вулиці Блюменштрассе. Йозеф Шмід отримав прізвисько Papa Schmid («Тато Шмід»).
У 1900-му театр став стаціонарним. Театральна будівля споруджена за планами німецького архітектора Теодора Фішера. Зовнішні колони і фронтон створюють класицистичний екстер’єр. Внутрішні сцена і глядацький зал побудовані за законами бароко.
Нові власники
Шмід керував закладом аж до смерті в 1912 році. Після цього керівництво перейняла його дочка Бабетт. Після Першої світової війни Бабетт продовжувала ставити п’єси графа Франца Ґрафа фон Поччі, свого батька та власні. Попри мистецький успіх, із часом театр почав зазнавати фінансових труднощів. Що цікаво, навіть у найскладніші часи керівництво театру не продало жодної ляльки.
Після смерті Бабетт у 1930 році її співробітник Карл Вінклер продовжив вести театральний бізнес самостійно. Через три роки новим директором став Хільмар Бінтер, який керував закладом аж до 1951-го. Після його смерті театром керувала вдова Бінтер. Із 1957 року контроль над Münchner Marionettentheater отримав аж на 43 роки Франц Леонхард Шадт – колишній його художній керівник. Дружина Шадта Ельга переписала для театру відомі казки. Влітку 2000 року колишній багаторічний співробітник театру Зігфрід Бьомке очолив Münchner Marionettentheater.
Репертуар
Порівняно з багатьма іншими ляльковими театрами, які зосереджуються на виставах для дорослих, як-от Бамберзький театр маріонеток, мюнхенський театр пропонує насамперед вистави для діток. Водночас про дорослу аудиторію працівники театру також подбали. Якщо до малечі вони намагаються звернутися через емоції, то до дорослих – через інтелект. Зокрема, у п’єсах простежуються алюзії на придворне життя, пародії на держслужбовців тощо. Крім того, у виставах порушуються актуальні події, над якими можна пореготати.
В афіші театру ви знайдете насамперед класичні німецькі та світові казки, наприклад «Карлик Ніс» за Вільгельгом Гауффом або версія «Вінніпуха» за Аланом Александром Мілном. Крім численних класичних казок для дітей, вечірня програма дозволяє побачити також класичні постанови. Такі опери та оперети, як «Карміна Бурана» Карла Орфа чи «Чарівна флейта» Вольфганга Амадея Моцарта, захоплюють і дорослих, і молодь. Є й постанови на історичну тематику.
Касперл Ларіфарі
Граф, ляльковод та автор лялькових п’єс і дитячих оповідань Франц Ґраф фон Поччі створив для Мюнхенського театру маріонеток персонажа Касперла Ларіфарі. «Тато Шмід» і Поччі хотіли розробити ляльку, призначену для дітей, але водночас непідлу та цивілізовану маріонетку. Ідея полягала у використанні цього персонажа для освітніх цілей.
Вперше Касперл Ларіфарі з’явився в 1858 році в Münchner Marionettentheater, у п’єсі Die verzauberte Lilie («Зачарована лілія») Поччі. Навмисне додавання такого незграбного персонажа стало причиною глузувань глядачів, але все одно виконало навчальну функцію. Ранній Касперл використовував ляпас, щоби побити диявола, відьму та крокодила. Касперл Ларіфарі постійно говорить про їжу, але не їсть; любить випити, але ніколи не буває п’яним; любить спати, але через культивовану лінь, завжди залишаючись симпатичним і милим.
