На початку XIII століття Мюнхен був осередком церковної музики – найдавнішого джерела баварської музичної традиції. У ХІІІ столітті при головній мюнхенській святині – церкві Святого Петра – діяла школа для хлопчиків (жінкам не дозволялося співати в церквах). З того часу музичне життя Мюнхена суттєво змінилося. Докладніше про розвиток музики в місті читайте далі на munich-trend.
Мандрівні музиканти
У XIV столітті в мюнхенських засобах масової інформації почали з’являтися повідомлення про придворні свята, зокрема весілля. Разом із розростанням міста розвивалася і музична культура. Могутня європейська династія – родина Габсбургів – укладала шлюби з баварськими герцогами, на святкування аристократи запрошували немісцевих музикантів.
У ті часи музики були мандрівними, прибували спеціально на святкову подію. Лише з кінця XV століття вони почали знаходити постійну роботу в Мюнхені, наприклад у новостворених придворних оркестрах.
Музичний центр світу
Одним із найважливіших моментів у музичній історії Мюнхена епохи Відродження став вихід на музичну сцену Орланда ді Лассо – франко-фламандського композитора, співака й диригента. Він прибув до Мюнхена з Антверпена виступати при дворі герцога Альбрехта V. Придворний диригент став найвидатнішим музикантом епохи. Разом з італійським композитором Джованні П’єрлуїджі да Палестриною вони зробили Мюнхен музичним центром Європи, а на той час, можна сказати, що й центром світу.
Ді Лассо створював переважно духовну музику, у той час як Палестрина писав не лише церковні твори. Якщо Палестрина ще бодай трохи відомий у музичних колах, то ім’я ді Лассо швидко забули. Після смерті Майкла Джексона шанувальники короля попсцени миттєво переобладнали пам’ятник ді Лассо на площі Променаденплац на честь свого кумира.
У 1657 році в місті відкрився оперний театр Salvatortheater на Сальваторплац (на місці Literaturhaus). У ньому проводили карнавали, відбувалися прем’єри відомих опер тощо. Завдяки цьому світська музика виходила на новий рівень. Оперний театр знесли в 1802 році.
Невдовзі Мюнхен міг похвалитися чотирма музичними театрами: Heckentheater або Gartentheater (1719), театр у Німфенбурзі (1723) та Logentheater у стилі бароко в палаці Residenz (1740). Успіх цих закладів залежав від економічної ситуації в країні. Щойно з’являлися кошти, тоді в місті організовували музичні фестивалі та карнавальні опери. Зрештою, за часів Максиміліана III Мюнхен став центром італійської опери.
Перехід від церковної до світської музики
Крім придворної музики та нової буржуазної музичної культури, у місті довгий час популярними були церковні композиції, зокрема їх виконували в 35 церквах міста та 17 монастирях. Внаслідок секуляризації (переходу культури від релігійних цінностей до світських (нерелігійних) взаємовідносин) із 1816 року в Мюнхені домінували традиційні вокальні поліфонічні твори. Зокрема, популярними були такі композитори, як Орландо ді Лассо, Йоганн Йозеф Фукс, Йоганн Міхаель Гайдн.
У 1806 році курфюрст Максиміліан IV Йосиф став королем Баварії – це означало кінець придворного музичного життя та піднесення буржуазної музичної сцени. Такий культурний зсув підживили наполеонівські війни та національні зусилля витіснити італійську оперу новонародженою німецькою.
Людвіґ I після вступу на престол у 1825 році втрутився в культурне життя, заборонивши італійську оперу та закривши народний театр Volksschauspiel, де з 1811 року ставили народні п’єси та легкі опери, переважно віденських композиторів. Закрив баварський король і Residenztheater у 1831 році, хоча в 1856-му споруду знов відкрили як місце проведення опер Моцарта та п’єс.
Певний період єдиною офіційною сценою, яка залишилася, була сцена придворного та національного театру, відкрита в 1818 році. Однак державний оркестр Hofmusikkapelle з часом зазнав значного зниження якості. Єдиною людиною, якій вдалося зрушити справу з місця, був композитор і диригент Франц Лахнер. Лахнер зберіг репутацію класичних творів, але водночас допоміг отримати визнання новим творам.
Оперний репертуар того часу складався переважно з творів Ріхарда Ваґнера, хоча й Лахнер доволі критично до нього ставився. Саме в Мюнхені відбулися прем’єри знаменитих опер Ваґнера «Трістан та Ізольда» (1865) і Die Meistersinger (1868).
У 1865 році в місті з’явився третій оперний театр – Gärtnerplatztheater – приватний народний театр, що отримав статус королівського в 1873-м. Тут ставили легку оперу. У цю епоху також був заснований оперний фестиваль Opernfestspiele. У 1875 році в місті відбувся перший літній фестиваль Festsommer, що присвячений переважно творам Ваґнера, Моцарта та Штрауса. Ще один фестиваль, присвячений лише Моцарту, проходив у Cuvilliés-Theater.
Осередок музичної освіти
У 1830 році в Мюнхені заснували школу співу Central-Singschule, а в 1846-му – консерваторію Königliches Conservatorium für Musik, яка згодом стала Університетом музики та сценічних мистецтв Мюнхена. Заклад використовував державну Консерваторію імені Ріхарда Штрауса як другий навчальний центр протягом багатьох років. Він був інтегрований до університету у 2008 році.
Ще один музичний навчальний заклад – Інститут музикознавства при Мюнхенському університеті імені Людвіга-Максиміліана, відкритий у 1894 році. Це академічний дослідницький і навчальний центр. З лекційної аудиторії на третьому поверсі саме цього закладу група нацистського опору «Біла троянда» (складалася зі студентів цього вишу та професора філософії) кидала свої листівки в атріум, що призвело до арешту та страти її учасників. У тих листівках містилися заклики до активного спротиву режиму Адольфа Гітлера.
Дім геніальних композиторів
Мюнхенську музичну школу ХІХ століття представляли такі композитори, як Ріхард Штраус, Людвіґ Туйле, Фрідріх Клозе, Макс фон Шиллінгс і Ганс Пфіцнер.
Великі зміни в мистецький розвиток міста принесла Перша світова війна. Ріхард Штраус залишався найвидатнішим мюнхенським композитором у міжвоєнний період. Музична спадщина Штрауса різноманітна, охоплює всі типи класичних композиційних форм. Та все ж найбільше романтик прославився операми й тональними віршами.
Популярність здобув і Карл Орфф. Саме він створив шедевр «Карміна Бурана» – один із найпопулярніших творів хорової музики. Орфф відомий своїми операми й драматичними творами, а також інноваціями в музичній освіті. Його ритми та дзвінкі кульмінації – справжні хіти для концертної аудиторії. Найяскравіша мелодія – O Fortuna – відома в популярній культурі та часто з’являється в ігрових шоу, ситкомах, художніх фільмах і телерекламі.
Під час ери нацизму Орфф навчав учня на ім’я Вернер Еґк, який жив у Мюнхені та був активним диригентом на радіо- й телестанції Bayerischer Rundfunk. Пізніше він став диригентом державної опери Berliner Staatsoper Unter den Linden.
Цікаво, що в 1948 році прем’єра балету Abraxas Еґка в театрі Prinzregententheater викликала один із найбільших мистецьких скандалів в історії Баварії. Еґк відмовився втручатися за допомогою своєї творчості в нацистську політику. Консервативні політики вважали образливою роботу композитора, яка містила ліберальні форми вираження. Хоча публіка схвалила твір, міністр освіти та мистецтв Алоїз Гундгаммер заборонив усі подальші вистави, що спричинило суперечки в пресі та парламенті Баварії.
З часом у місті з’явилося ще багато професійних і напівпрофесійних ансамблів та хорів. Ранні зусилля на Кенігсплац зрештою перетворилися на музичний фестиваль Klassik Open Air, який щороку відбувається на Одеонсплац і приваблює місцевих жителів і відвідувачів виступами симфонічного та філармонічного оркестрів.
